ОСТЕОХОНДРОЗ (лат. osteochondrorosis < грец. osteon — кістка, + hondros — хрящ) хребта — захворювання, яке характеризується дегенеративним ураженням хряща міжхребцевого диску і реактивними змінами з боку тіл суміжних хребців. Ураження міжхребцевого диска виникає внаслідок його повторних травм (піднімання тягарів, надмірного статичного і динамічного навантаження, падіння тощо) і вікових дегенеративних змін. Драглисте ядро — центральна частина диска — висихає й частково втрачає функцію амортизації. Фіброзне кільце, розташоване по периферії диску, тоншає, в ньому утворюються тріщини, куди зміщується ядро, утворюються випинання (пролапс), а при розриві фіброзного кільця — грижі. В ураженому хребетному сегменті виникає відносна нестабільність, розвиваються остеофіти тіл хребців (спондильоз), ушкоджуються зв’язки і міжхребцеві суглоби (спондилоартроз). Грижі міжхребцевих дисків найбільш часто виникають у нижніх поперекових дисках, рідше — у нижніх шийних і верхніх поперекових, вкрай рідко — у грудних. Грижі диска в тілі хребця (грижі Шморля) клінічно незначущі, а грижі диску в задньому і задньобоковому напрямку можуть викликати стиснення спинномозкового корінця (радикулопатію), спинного мозку (мієлопатію на шийному рівні) або їх судин. Для радикулопатії характерні гострий біль з іррадіацією залежно від локалізації грижі у верхні чи нижні кінцівки, обов’язково наявні такі порушення чутливості, як оніміння, повзання мурашок, надалі можуть приєднуватися рухові розлади у вигляді атрофії та зниження сили тих м’язів, в іннервації яких бере участь уражений корінець. У більшості ж випадків біль при О. зумовлений м’язово-скелетною патологією. Усі структури хребетного стовпа (за винятком драглистого ядра) добре іннервовані. Подразнення їх унаслідок мікротравматизації, перерозтягнення зв’язкового апарату при тривалих статичних навантаженнях, підвивихів міжхребцевих суглобів, неправильного розподілу навантаження на кінцівках внаслідок сколіотичної деформації тощо призводять до рефлекторного напруження певних груп м’язів. Відбувається формування м’язово-тонічних синдромів. Розрізняють три основні локалізації болю: 1) у шийному відділі — цервікалгія та цервікокраніалгія (при шийно-потиличній локалізації болю); 2) у грудному — торакалгія; 3) у попереково-крижовому відділі виділяють люмбаго — гострий інтенсивний біль у попереку, люмбалгію — тривалий біль малої та середньої інтенсивності, люмбоішалгію — біль у попереку з іррадіацією в ногу. При О. аналізи крові (загальний та біохімічний) та сечі не показують будь-яких змін в організмі і тому їх роблять тільки для виключення іншої патології (напр. онкологічної чи запальної). До інструментальних методів діагностики належать: рентгенологічне дослідження, комп’ютерна і магнітно-резонансна томографія.
Лікування має бути індивідуальним, тобто необхідно враховувати фазу захворювання, його патогенетичні особливості та перевагу тих чи інших клінічних синдромів. При хронічному перебігу захворювання неминуче розвивається психологічний компонент синдрому болю. Усе це необхідно враховувати при виборі тактики лікування. Перша допомога при гострому раптовому болю у спині викликає необхідність лягти на спину на тверду поверхню. Бажана іммобілізація поперекового відділу за допомогою твердого корсетного пояса. Водночас рекомендується прийняти знеболювальні препарати (НПЗП, ненаркотичні анальгетики). Досить ефективні різні види медикаментозних блокад, які дозволяють швидко купірувати гострий біль. Ефективна голкотерапія, що часто миттєво поліпшує самопочуття хворого, хоча не відновлює функціонального стану хребта. За наявності симптомів корінцевої компресії показана судинна та дегідратувальна терапія, що дозволяє усунути ішемію та набряк нервового корінця, які супроводжують його компресію. Показані фізіотерапевтичні процедури, масаж, лікувальна гімнастика. У деяких випадках пацієнтам рекомендують продовжувати носити спеціальні пояси, які добре фіксують спину, і такі, що знижують навантаження на хребет. Водночас слід пам’ятати, що тривале носіння таких поясів послаблює м’язи спини і може викликати їх атрофію. Ефективні адекватно підібрані методики мануальної терапії, які дозволяють відновити нормальну рухливість у хребетних сегментах, деблокувати суглоби, усунути скутість. Причому лікування таким різновидом мануальної терапії, як постізометрична релаксація можна починати навіть у гострий період, що сприяє зменшенню вираженості м’язово-тонічного синдрому і зумовлює виражений ефект. Одним із найефективніших методів консервативного лікування при грижі міжхребцевих дисків є підводне витягування хребта.
Walsh A. // J. of Epidemiol. and Community Health. — 1992. — № 46; WHO Department of noncomunicable disease management. Low back pain iniciative. — Geneva, 1999.